jump to navigation

Экологические новости за 13.07.09 Июль 14, 2009

Posted by klim75 in Экологические новости.
trackback

Украинские ученые придумали, как из соломы сделать бумагу

Ученые Киевского политехнического института разработали технологию получения недорогого и качественного сырья для бумажной промышленности из соломы злаковых культур. По их подсчетам, технология имеет значительную экономическую ценность для украинской промышленности. Об этом рассказал заместитель проректора НТУУ «КПИ» по научной работе, доцент кафедры экологии и технологии растительных полимеров Валерий Барабаш, расказывает «Зеркало недели».
Он пояснил, что для получения качественного сырья необходимо удалить из соломы связывающее вещество лигнин.
«Мы разработали и запатентовали ряд модификаций органосольвентных способов, при которых процесс делигнификации проходит в органической среде мягко, с минимальным загрязнением окружающей среды и большим выходом конечного продукта», — сообщил ученый.
По его словам, разработанная технология имеет значительную экономическую ценность для украинской промышленности.
«Если эту технологию внедрить, к примеру, на Жидачевском целлюлозно- бумажном комбинате, то при их производительности экономический эффект составил бы порядка 10 млн. долл. в год», — уверен Барабаш.
По расчетам специалистов ассоциации «Укрпапір», ориентировочная стоимость строительства нового предприятия по производству полуфабрикатов для бумажной промышленности из соломы составит 60100 млн долл., а срок окупаемости при 15-процентной рентабельности — 57 лет.
На сегодняшний день в Украине существуют значительные запасы неиспользуемой соломы злаковых культур. В целом, ежегодно по стране неиспользованными остаются 20 миллионов 880 тысяч тонн соломы.
Источник: http://pavlonews.info/news/categ_33/32612.html

Адреналінове море

Північні острівні широти Київського моря, де дніпровий та припятський розливи сформували такий собі колишній козацький Великий луг, попри страх радіації, все більше привертають увагу рибалок, мисливців і туристів.

У трьох сідаємо в катер о восьмій ранку на мисливсько-рибальській базі поблизу села Сорокошичі. Михайлович, виконавчий директор бази, турботливо перепитує, чи не забули ехолот, чи вистачить бензину. Ми плануємо кинути якір на дніпровому фарватері, якраз де вливається у Дніпро Припять, і пробити кілька ям на наявність судака. Вчора кльову майже не було, але ми не втрачаємо оптимізму. Лише після обіду починає брати дрібний судак, якого ми турботливо відпускаємо один за одним у воду. Із заходом сонця кльов посилюється, і в мене несподівано бере щука, яка заважила на 6,5 кг. На базу повертаємося втомлені й щасливі у кожного по кілька достойних понадкілограмових судаків і чотири симпатичні щуки: від 2 до 6,5 кг. Усю дітвору ми відпустили, бо візьмеш багато на базі скажуть: Ну й хапуги ви, хлопці. До риби має бути спортивний, а не гастрономічний інтерес. Мілюзга сміється з нашого улову Михайлович, бо торік на тому самому місці підняли щуку вагою 12 кг.

Такими розповідями може поділитися будь-який рибалка, котрий відвідує північні широти Київського водосховища. Це чи не останні справді зарибнені місця в Україні.

Про красу природи заток, загат, проток, каналів гирла Припяті писав ще Паустовський. Тому недарма протягом кількох століть поспіль (до аварії на ЧАЕС 1986-го) мешканці Києва любили проводити дозвілля саме в басейні поліського Дніпра. Особливо поміж української інтелігенції 19701980-х славився сімейний відпочинок на Припяті дисидентів Василя Стуса, Михайлини Коцюбинської, Генріха Дворка, Володимира Тельнюка, Івана Калениченка. Острови, якими щедро всіяне гирло Припяті та північні широти моря, унікальний лабіринт. Краса цих місцин могла би бути справжнім матеріалом для пера Фенімора Купера чи Ернеста Гемінґвея.

Пропливаючи катером на малому ходу біля материка чи островів, спостерігаючи за покинутими селищами Чорнобильської зони, дуже часто можна побачити поміж порожніх хат виводок кабанів, диких кіз, лосів, які в цих знелюднених місцях почуваються у цілковитій безпеці. Хоча з кожним роком їхній спокій усе більше порушують любителі сафарі з владних кабінетів, виїзди на полювання яких частішають.

Чорнобильське ноу-хау: vip-відпочинок

Упродовж останніх кількох років у Київському морі можна зустріти чимало vip- персон: від депутатів, міністрів і політиків до відомих спортсменів, артистів і співаків. У багатьох заможних людей виробився навіть особливий тип відпочинку: серед моря, на острові, так би мовити, на природі, якої зазвичай жахаються через радіацію. Не раз доводилося спостерігати за шумними vip-компаніями від 30 до 100 осіб, які, всівшись за довжелезні деревяні столи, відзначали дні народження чи інші оказії. Щоб перевезти таку братію, сервірування, обслугу, наїдки, питво, намети, тенти, музичну апаратуру, генератори та світло з материка, треба чимало катерів і моторних човнів.

Взагалі про сервіс на Київському морі можна писати окрему статтю. На базах комфортні номери, сауни, бари за цінами нічим не поступаються тим, що на інших дніпрових берегах. Навіть ресторан є на білому кораблі, що стоїть на фарватері Дніпра, за яким, власне, і починається заборонена зона відчуження. Обслуговування та добротна їжа кращі, ніж у Києві. Український борщ, карафка оковитої, духмяна печеня навряд чи знайдете рибалку, який утримався від цієї спокуси під час своїх рейдів. Дивлячись на купу відвідувачів у повній рибальській амуніції, ми жартуємо, що людей тут, як на Хрещатику.

Пригоди, випадковість, солідарність

Географія цього водного краю має чіткі назви, які знає лише посвячений: Підкова, Пральна дошка, Старий причал, Перші й Другі шворки, Перша, Друга і Третя кишені, Щуче озеро, Зламане дерево. Проте досвідчені рибалки не радять випливати без навігаційних пристроїв, бо траплялися випадки, коли самотній човен міг заблукати.

Їх немає вже чотири дні. Телефони мовчать. Сталося лихо, непокояться на базі. В обід рибалки кажуть, що бачили самотній човен у відкритому Київському морі нижче островів, туди заходять рідко. Рибальська база швидко оповіщає інші бази на обох берегах водосховища, а також рибінспекції, МНСників, міліцію та військову частину Десна, що неподалік моря. Зниклих шукають усі: від рибалок і мисливців до гелікоптерів державних структур. Одне мертве тіло знаходять зачепленим за верболіз малого острівця, а інше Він може сплисти через місяць аж під Лютіжем, сумно скаже один із рибалок.

Причину смерті встановить міліція це могли бути алкоголь, розбійний напад, висока хвиля, що викинула з човна, або інший нещасний випадок, яких тут трапляється неймовірна кількість.

Про непрогнозовану небезпеку коротка історія. Пізньої осені мій добрий приятель Сергій вийшов сам у море на своєму спортивному Buster-М із потужним двигуном Honda-50. Пропливаючи на повній швидкості знайомими маршрутами, несподівано відчув різкий удар, від якого задню частину човна підкинуло, він пролетів над ним і шубовснув у воду. Гвинти на повній швидкості врізалися у здоровенну й міцну браконьєрську сітку. Мені поталанило, що я зачепив рукою ручку двигуна, до якої привязаний на карабіні, й ненароком вимкнув її, часто згадує Сергій. Інакше гвинти могли мене порвати на шматки, наче мясорубка.

Дякувати Богу, човен, зробивши коло-друге, невдовзі затих, але найважче для Сергія було попереду. Повна рибальська амуніція важкі гумові боти, прорезинені штани, куртка з теплим хутром, теплий нижній комбінезон і термобілизна усе це швидко набирало холоднючої води і тягнуло на дно. За хвилину борсання у воді +1°С тіло почало різко охолоджуватися. Сергій, тримаючись за металеву драбину біля двигуна, не міг підняти важку ногу, щоб зробити бодай крок і видряпатися на борт. Під вечір почав пробивати легкий морозець, і він ледве тримав кермо, щоб доплисти до бази. Човен буквально вилетів на пісок. Його витягнули майже охололого й непритомного. Потім близько години розтирали горілкою. Сергій проспав півтори доби як убитий. Тому рибалки йдуть один одному на допомогу в будь-якій ситуації від незначної нестачі пального до екстремальних випадків.

Дальній кордон

Задля безпеки ми виходимо двома човнами. На щуку, по заплавах? запитує місцевий юнак. Ні, на Дальній кордон, що рибальським сленгом означає максимально далеко. Він заздрісно і захоплено дивиться, як ми складаємо наплічники, спінінги, ящики з воблерами в човни. Нам закортіло порибалити якнайдалі від островів, у відкритому морі. Там клює риба справді морських розмірів судак не менше ніж 2 кг, а інколи трапляються трофеї вагою до 56 кг.

Ранкове сонце, більш-менш спокійна гладь води і ясне небо не обіцяли нічого екстремального. Але під обід усе різко змінюється. Товща хмар спершу густішає, а потім важкою сіро-тьмяною брилою насувається на чисте небо, доки цілковито його не охоплює аж за горизонт. І раптом за одну-дві хвилини зривається різкий вітер, не на жарт розбурхується море й хвиля раз по раз накриває наш катер. Видовище фантастичне передня частина катера вже у бурі, а корма ще ні. Я простягаю руку в спінену, бурхливу, синьо-сіро-чорну стіну, і вона миттєво стає мокрою. Такого поділу своєї реальності мені в житті ще не випадало бачити.

Інший човен, що рибалив від нас на відстані двадцяти-тридцяти метрів, буквально на очах зникає в суцільній повітряно-водній бурхливій сірятині, в якій небо перемішалося з водоймою. Ми кричимо один одному, що треба привязатися до бортів і негайно повертатися. Бурхливі хвилі, що буквально підкидають човен, мов тріску, не дають можливості бачити прилади, тож намагаємося плисти наосліп. Ми непокоїмося за наших сусідів на Южанці, в якої значно нижчі борти, ніж у нашого Buster-М, переживаємо справжній і дикий острах, щоб їх, не дай Боже, не перекинуло.

Все обійшлося благополучно. Наші колеги оповідали, як пережили бурю: один із них заліз під ніс човна, де лежать якір та лантухи для риби, і плакав- кричав там, як ненормальний, інший стоїчно тримав курс за компасом до найближчого острова. Човни повернулися з Дальнього кордону.

Пограниччя

Справжні командос зраділи ми, зустрівши одного дня білоруських прикордонників у камуфляжах на потужному швидкісному катері. Ми заблукали в одному з рукавів Дніпра на пограниччі Білорусі й України і не знали, чим усе це невдовзі обернеться. Наші брати-словяни, бульбаші, безцеремонно взяли нас на абордаж, арештували, і потягнули із собою в глиб Білорусі. У результаті наш човен і весь інвентар були арештовані, а нас змусили сплатити незначний як на нинішні ціни штраф.

Умовляння взяти хабара у вигляді української горілки чи грошей на білоруських прикордонників враження не справили, вони лише іронічно вимагали від нас квитанцію про сплату штрафу. Почалася дуже неприємна одіссея. Оскільки гривні ніде неможливо було поміняти на білоруські зайчики, довелося спершу їхати до Києва, міняти валюту, потім добиратися до Гомеля, платити штраф і лише тоді повертатися в одне з прикордонних білоруських сіл, щоб забрати арештований плавзасіб.

Радіація та біогенез

Чи ви подуріли, та вона ж у темряві світиться! вигукують наші приятелі, дізнавшись про рибальство на Київському морі. Під твоїм підїздом на Троєщині фонить удвічі більше, жартома огризаємося в таких випадках.

Експерти різних країн зазначають, що на дні моря міститься близько 500 млн. тонн мулу з важкими металами та радіонуклідами. З власного досвіду знаю, що риба у Припяті, хоч як дивно, значно чистіша, ніж у Київському морі, де здебільшого стояча вода. Це навіть підтвердили науковці, які здійснювали відповідні заміри. Але нові покоління білої (лящ, плотва, густера) та хижої (щука, судак, окунь) риби значно менше заражені, ніж раніше.

Попри те, що основним шляхом міграції радіонуклідів за межі зони відчуження залишається стік Припяті (за підрахунками експертів, 8090%), дається взнаки вагома фільтрація води. Саме тому забруднення води багато в чому залежить від географічно-кліматичних умов.

Міграція радіонуклідів Припяттю збільшується у період повені, дощів і підтоплень радіоактивно забрудненої території. Найбільші обсяги виносу, приміром, радіостронцію за межі зони відчуження близько 10 ТБк (Тера Бекерель) вчені зареєстрували під час повені 1999 року. Тому характер небезпеки Припяті є не сталим, а радше варіативним. За даними низки моніторингів щодо стану забруднення риби у Припяті, вміст радіонуклідів залежить від виду риби: найбільший у красноперці, сомі, щуці, лящі, а найменший в окуні.

Якщо говорити про Київське водосховище, то в ньому значно частіше трапляються щуки й судаки з пухлинами та хворобливими наростками.
Радіогеохіміки справедливо попереджають, що навіть плин 20 років після аварії не повинен засліплювати (мовляв, усе вже минулося), бо показники забруднення залишаються дуже високими.

Та якщо зважити на те, що київські стихійні базарчики торгують рибою переважно звідти, то так званого захисту населення від підозрілої риби здебільшого немає.

Їсти чи не їсти

Філософське запитання чи потрібно брати свій улов у широтах півночі нашого басейну Дніпра? Для екорибалок, звісно, це непристойно за будь-яких обставин, навіть якщо риба абсолютно чиста. Певна річ, готувати таку рибу означає підвищувати свою схильність до застуд. Та якщо поглянути на наш середньостатистичний супермаркет, то концентрація шкідливих речовин на його полицях часом значно більша, ніж радіонуклідів у рибі Припяті та Дніпра.

Інколи я беру свій улов, бо підходжу до цього по-філософськи: як-не-як потрібно страждати зі своїм народом та природою своєї країни. Вдома я викидаю голови й кістки риби, відрізаю плавники. По-перше, не вся риба однаково страшна, адже забруднення після аварії відбувалося не тотально, а плямоподібно. По-друге, якщо за критерій брати забрудненість, то це буде показовим (хоча й за іншими показниками) щодо риби і в інших водосховищах Дніпра, де замість радіонуклідів можна знайти цинк та інші метали або ж елементи нафтопродуктів. Але з роками мене все більше приваблює саме полювання на рибу, ніж харчування. І перевагу я віддаю пошуку такої екзотичної та обережної риби, як клен і яз, яка ловиться на ювелірні надлегкі снасті класу ультра-лайт.

Мій біогенез (співучасть у природі) дуже простий. Свого часу європейські екологи-теоретики відмовилися від резервування так званих чистих фрагментів довкілля, бо на практиці це призвело б до погіршення нечистого навколишнього середовища. Вони придумали низку програм так званої співінтеграції, в основі яких лежать принципово нові етичні та правові підходи. Адаптація та органічність, а не відчуження та ізоляція. Це передбачає важливий процес відродження навіть тоді, коли здається, що навколо спустошена земля, якою лякав читачів у своїх поетичних візіях Томас Стернз Еліот.

Гадаю, такий важливий світоглядний момент здатний змінити наше ставлення і до Київського моря, і до Чорнобильської зони відчуження. Це наша земля, наша історія, яка триває, і ми є її активними учасниками. Потрібно зрозуміти, що там таке саме довкілля, як і всюди: у Київській, Чернігівській чи Житомирській області.

Літо. Мій сонний адреналін поволі оживає. Море кличе.
Источник: http://pryroda.in.ua/blog/adrenalinove-more/

На Закарпатті небувале нашестя змій!

Закарпатці змушені ходити по лісу винятково у гумових чоботях

На Закарпатті тепла липнева погода посприяла виповзанню на пекуче сонце неймовірної кількості плазунів. Старі верховинки кажуть, що то якийсь попереджувальний знак людям із небес, бо стільки гадюччя у цих краях не було ніколи.

Їх зараз зустрінеш повсюдно: у лісі, на полі, просто на дорозі, у річці і навіть у кам’яних фундаментах старих дерев ‘яних сільських хат та стаєнь. Люди, котрі зараз працюють на сінокосах, змушені ходити винятково у гумових чоботях. Кажуть, що на кожному кроці їх підстерігає небезпека бути покусаними отруйними зміями.
…Одного липневого дня 26-річна жителька гірської Абранки Наталія Куштинець полоскала у річці випрану білизну. Завершивши цю процедуру, молодиця повернулася у двір. Уже на східцях будинку відчула різкий біль у великому пальці ноги. Коли зиркнула вниз, не повірила власним очам: довжелезна чорна із сірими візерунками гадюка міцно трималася пальця. Від переляку жінка ледь не зомліла. Зібравшись із останніми силами, що від страху полишали її, рукою схопила змію і з силою відірвала й відкинула вбік. Тільки трохи оговтавшись від шоку, голосно почала кликати по допомогу. На крик збіглися люди. На щастя сусід, який має власного легковику, саме був вдома і доставив молодицю у Нижні Ворота в амбулаторію. Звідти уже непритомну покусану жінку забрала швидка у районну лікарню. Медикам довелося докласти чимало зусиль, щоби вивести із щокового стану потерпілу.
— Найперше дякую Богові, а потім уже й лікарям за вчасно надану допомогу, каже чоловік Наталії Василь Куштинець. У нас трійко маленьких діточок, страшно й подумати, що вони могли, борони Боже, осиротіти. Найстрашніше зараз уже позаду, дружина почувається краще, однак усе ще перебуває під пильним наглядом лікарів. Любов Кремінна з тієї ж таки Абранки чистила хлів. Враз на поріг із бур’янів виповзла двометрова товстелезна змія і почала сунутися до стайні. Пані Люба не розгубилася й гострою лопатою накинулася на неї. Порубану непрохану гостю довелося викидати на смітник у два прийоми, бо на лопату вона не поміщалася. Наступного дня чоловік пані Люби Іван косив неподалік їхньої оселі траву, під косу потрапили одразу дві чималі змії. Ще одна встигла сховатися у нору. З того часу косар з гумовими чоботами більше не розлучається.
— А я пішла на ділянку за сіном, зауважила ще одна пенсіонерка з цього села баба Марія. Коли вже оберемок сухої трави був у плахті в мене за спиною, на шиї відчула щось холодне й слизьке. Відразу не звернула уваги, а коли побачила, що коричнева з ромбиками на спині змія впала з моєї шиї під ноги, заклякла на місці. Зрушилася тільки тоді, коли гадюка зникла у найближчих кущах, а я відійшла від шоку. То було неабияке щастя, що ця нечисть мене не вкусила.
Поталанило зустрітися із небезпекою ще одній пенсіонерці Марії Михайлівні із райцентру, яка обприскувала картоплю отрутою від колорадських жуків. Між рядками стара натикнулася на змію. Скрутившись в колесо та піднявши високо вгору голову, сіра гадюка стала висувати жало й сичати. Витягнутим із квасолі дерев’яним дрючком ґаздиня почастувала зайду. За свою сміливість та агресивність рептилія поплатилася життям. Пастух Іван із Верхніх Воріт, який відбував свою чергу з худобою, пішов до криниці,, щоби в жарку днину напитися холодної води. Та під крислатим буком, де знаходилася криниця з живильною вологою, у воді купалася величезна змія. Чоловік казав, що за все своє життя такої здоровенної гадини не бачив. І хоча серпентологи стверджують, що рептилії, побачивши людину, тікають, ця й не думала полишати водні процедури. У Завадці гадюка заповзла в коридор до місцевого жителя Василя Івановича. Щоби вигнати її з оселі, чоловікові довелося застосувати палицю. А на автотрасі міжнародного значення Чоп-Київ поблизу Нижніх Воріт ка-міон наїхав одразу на трьох чималих рептилій, котрі вилізли з порослого високою травою яру, щоб погрітися на розжареному сонцем асфальті. Нині у верховинських лісах появилося чимало грибів, особливо притягають потенційних грибників біляки, яких чомусь більше, ніж інших. Назбирати лісових делікатесів подалася на Воловеччину і жителька Кольчина Мукачівського району Ганна з сином. Однак, хоча грибів дійсно було достатньо, задоволення від тихого полювання вони не отримали, бо їх повсюдно підстерігали плазуни.
— Гадів було багато, вони з’являлися переді мною щохвилини, я неабияк налякалася і боялася навіть крок зробити по лісі та по траві. До того ж, син був в сандалях та шортах, а не в гумових чоботях, згадує жителька приміського селища.
Я поцікавився у біолога Надії Задорожної, звідки це враз взялося стільки змій. — Нинішні кліматичні умови сприяють різкому зростанню популяції рептилій, зазначила вона. За радянських часів у тодішніх колгоспах повсюдно масово використовувалися засоби захисту рослин, різні хімікати, мінеральні добрива. Вони розприскувалися з гелікоптерів та так званих кукурузників і, звісно, з висоти потрапляли не тільки на поля, але й лісові масиви. їх застосування негативно впливало на розмноження цих земноводних. Від хімікатів плазуни гинули і не виводили потомства. Нині ж часи змінилися. Колгоспи розпаювали. Нові власники земельних наділів не мають коштів на придбання зазначених препаратів. Популяція рептилій поволі почала відновлюватися. І зараз дійсно плазунів дуже багато. Воловеччина — екологічно чистий кра.й, тут немає ніяких шкідливих виробництв, саме тому вони й зустрічаються там часто і майже повсюдно. Люди зазвичай з відразою спостерігають за ними і здебільшого їх убивають. Як біолог, я б не радила цього робити. Однак, якщо й надалі траплятимуться випадки нападу змій на людей та худобу, як це є зараз, то потрібно буде займатися цією проблемою більш серйозно.
В.П., Воловецький район
Источник: http://ua-reporter.com/novosti/59030

Тысячи ПЭТ-бутылок, собранных в Ужгороде в рамках природозащитной акции, отправлены на утилизацию

Тысячи ПЭТ-бутылок, собранные в городе Ужгороде активистами Закарпатской молодежной общественной организации «Украинская Народная Молодежь» во время природозащитной экспериментальной акции «Энергия из ПЭТ-бутылки уже сегодня, или Мусор на полтысячелетия», которая проходила на волонтерских условиях, исключительно с целью снижения негативного влияния отходов на окружающую среду.

Как сообщили «Закарпатью online» в пресс-службе ЗОО УНП, акция проходила в два этапа: во время первого организаторы акции установили в студенческих общежитиях Ужгородского национального университета пакеты для сбора полиэтиленовіх бутылок. А также провели разъяснительную работу среди студентов, рассказывая об эффективности вторичной переработки отходов. Во время второго этапа акции активисты УНМ вместе со студентами вышли в парки города и на берега реки Уж, где также собрали большое количество ПЭТ- бутылок, которые нанесло водой.

«Целью этой акции было снижение негативного воздействия отходов на окружающую среду и рациональное их использование. Поскольку культура утилизации бытового мусора в Украине не сформирована, до сих пор весь мусор сбрасывается на свалки, где он не разлагается сотни лет. Особенно это касается пластмассы, ведь она не гниет», — убеждает Председатель Закарпатской молодежной организации «Украинская Народная Молодежь» Инна Крайняй.

«Во время этой акции мы охотно собирали бутылки, ведь нам не безразлично состояние окружающей среды. С уверенностью могу сказать, что каждый из нас во второй раз, когда будет вібрасівать ПЭТ-бутылку, задумается, а стоит ли ее выкидывать туда, где впоследствии будут отдыхать наши дети», — делится впечатлениями активист акции УНМ Павел.

Также, по словам Инны Крайняй, «полигонов в Украине на сегодняшний день насчитывается около 4 тысяч общей площадью более 7 тысяч гектаров.
Большинство из них перегружены мусором, эксплуатируются сверх нормы и не соответствуют требованиям экологической безопасности».

Теперь, когда акция успешно завершилась, пакеты из спрессованными бутылками УНМ направит в Кировоградскую область, где переработкой ПЭТ-бутылок без вредного воздействия на окружающую среду займется компания «Оболонь».

С проведением такого мероприятия активисты УНМ убедились в том, что эффективная охрана окружающей среды возможна только при условии активного участия всех без исключения граждан.
Источник: http://zakarpattya.net.ua/ru_news_43858.html

У Бутенках ледве не збудували отруйну дорогу

Через ремонт аварійного мосту на автодорозі Полтава-Кременчук, потік автотранспорту пустили в об’їзд по сільській дорозі в районі сіл Бутенки і Свердловське. Величезні фури швиденько знищили асфальтне покриття на ній. Для ремонту сільської дороги було виділено майже два мільйони гривень. Та радість місцевої влади від таких інвестицій змінилась головним болем. В силу об’єктивних і суб’єктивних причин жителі Бутенок зіткнулися із рядом проблем. «Як ми раділи коли дізнались, що на ремонт нашої дороги виділена така колосальна сума, — розповідає сільський голова Володимир Скрильник.

— Я й не сподівався, що в найближчі роки нам дадуть якісь гроші на ремонт. І хто ж міг подумати, що шляховики такого «начудять».
Про те, що «Райавтодор», котрий займається ремонтом дороги, таки «чудить», стало зрозуміло десь в середу-четвер минулого тижня. Жителі мікрорайону Стрюки, що на околиці Бутенок, відчули різкий «хімічний» запах. «Воняло «хімією» так, ніби все навколо дустом посипали», — говорить місцевий житель Валерій Тищенко. Запах посилювався щогодини, по мірі того, як вантажівки підвозили землю на узбіччя дороги. Досить швидко стало зрозуміло, що сморід йде від мішків, заповнених невідомою речовиною жовтого, зеленого, коричневого кольорів. Ті мішки сипалися із автомобілів разом із грунтом. Валерій Тищенко почав обурюватися і зажадав від шляховиків, щоб вони припинили підвозити отруйний грунт. Та його ніхто не слухав. Тоді чоловік подався до місцевої сільради. Тим часом жителі садиб, розташованих навколо дороги, почали скаржитись на головний біль. Крім того люди відчували печію в дихальних шляхах. Селяни почали евакуйовувати до родичів маленьких дітей. Сільський голова Микола Скрильник оперативно прибув на місце події. Він одразу й визначив звідки везуть землю з «хімічним» запахом.
«Райавтодорівці» не придумали нічого кращого, як вибирати грунт на території колишнього складу, де зберігались добрива і пестициди. Ще за радянських часів там роками вивантажували сотні тон селітри, карбаміду та інших добрив. Там складувались і отрутохімікати, в тому числі й сумнозвісний ДДТ (дуст), надзвичайно отруйна речовина, яка дуже довго розкладається. «Дуст» давно заборонений для застосування в сільському господарстві. І він залишився лише в покинутих складах. Будівлю, де зберігались добрива і отрутохімікати розібрали, а на землі під нею не ростуть навіть бур’яни. От звідти й брали грунт шляховики, щоб зміцнювати узбіччя дороги.
Прибувши на місце події Микола Скрильник категорично зажадав припинити роботи. Поскільки на його вимогу ніхто не зважав, він особисто зупиняв автомашини з землею. Зрозумівши, що самотужки на шляховиків не вплине, посадовець вирішив залучитись підтримкою місцевих депутатів та районної влади. «Найбільше мене здивувала й обурила повна байдужість шляховиків, — зітхає Скрильник. — Тільки-но я від’їхав від місця, де сиплять грунт, як його знову повезли. Ну я розумію, буває, всі помиляються. Випадково бульдозерист чи хто там ще зачерпнули землю з добривами. Але ж потім… Всі ж бачили мішки, всі чули запах. І тим не менше ніхто й не подумав припиняти роботи, брати отруєну землю. Мало того, шляховики ж з нами і місця виборки грунту не узгоджували. Ніби в Бутенках влади немає».
Сільський голова терміново скликав позачергову сесію. На неї був запрошений і керівник «Райавтодору» Володимир Скубій. Депутати прийняли рішення про негайне припинення робіт. І водночас виділили місце, в якому можна брати грунт.
Але роботи продовжувались. «Райавтодорівці» й не подумали вивозити забруднену землю. Вони лише почали присипати її іншою. Частина грунту посипалась у невеличкий ставок, розташований обабіч дороги. «Вони отруїли нам і повітря, і воду, — розповідає вже згадуваний Валерій Тищенко. — Я сказав дітям, щоб внуків до мене поки не водили. Так та ж хімія і в колодязну воду попаде. А в мене найчистіша в окрузі вода була. Хто тепер робитиме її аналіз? Я не знаю чи можна її пити».
Можливо шляховики й далі продовжували б ігнорувати вимоги громади, коли б в хід подій не включилась «важка артилерія». По тривозі були підняті місцеві журналісти, районні депутати, керівники контролюючих служб. По черзі в Бутенки приїжджали голова райради Володимир Жуков, голова РДА Олег Решетило, редактор «Колоса» Наталія Пузина, голова екологічної комісії райради Світлана Грисенко, депутат Полтавської обласної ради Анатолій Шкарбан, представники управління по охороні навколишнього природного середовища та санепідстанції. Екологи навіть одразу склали адмінпротокол і оштрафували шляховиків. Але ні приїзд районних посадовців, ні штраф у розмірі кількасот гривень не знітили шляховиків.
Вельми показовим став епізод за участю заступника Головного державного санітарного лікаря району Валентини Семиног та депутата райради Світлани Грисенко. В п’ятницю пообіді вони почали відбирати грунт, від якого розповсюджувався неприємний запах. Вони ж витягли із землі кілька мішків із написом «Селітра» та «Карбамід». Намагаючись скласти протокол, Валентина Семиног звернулась за поясненням до групи чоловіків, явно «керівного» вигляду, котрі спостерігали за ходом роботи. Шестеро чоловіків, всі як один, навідріз відмовились представлятись. Не дозволили вони й фотографувати себе.
Та вже наступного дня «шлаховикам» таки «пошептало». Певно дружні зусилля громадськості, преси, представників органів місцевого самоврядування та виконавчої влади дали свій результат. Тим більше, що при РДА таки створили спеціальну комісію, яка зайнялась розслідуванням цього прикрого випадку. Почали з’являтись на людях і керівник «Райавтодору» Володимир Скубій і заступник керівника «Облавтодору» Олександр Парамонов. Він, до речі, виявився одним із чоловіків, котрі спочатку не йшли на контакт ні з санепідстанцією, ні з пресою.
А у вівторок комісія РДА поставила перед ремонтниками вимогу — до п’ятниці вивезти весь отруєний грунт. Контролювати цей процес будуть місцеві жителі. Про це вони домовились на своїй сходці. Крім того, бутенківці поставили шляховикам інші вимоги — встановити обабіч дороги знаки, які обмежують швидкість руху та облаштувати комфортні в’їзди в двори.
Є сподівання, що на цьому проблеми жителів Бутенок закінчаться. Тим більше, що через якийсь тиждень відновиться рух по трасі Полтава-Кременчук. Саме за такий термін часу шляховики планують завершити поточний ремонт аварійного мосту. А ось в наступному році, коли міст повністю замінять, роботи триватимуть три місяці. І потік автотранспорту йтиме через село.
Источник: http://www.regionnews.poltava.ua/index.php?go=News&in=view&id=15570

Москва хочет искоренить полиэтиленовые пакеты

Москвичка Катя Рапопорт недавно вышла замуж. Она была, как полагается, в белом платье, а еще с красной сумкой-авоськой в руках. В авоське лежали телефон, пудреница и другие важные мелочи. Будь авоська белая, сочетание с кружевом платья было бы совсем гармоничным. Зато у Катиной красной авоськи — кожаные ручки с тисненым лейблом Denis Simachёv. Она пока существует в единственном экземпляре — такой вот модный аксессуар для экстравагантной невесты. Возможно, скоро авосек в Москве станет много — если в День города столичные власти, как собираются, запустят не только рекламный аэростат- авоську, но и программу постепенного отказа от пластиковых пакетов.

Первый московский месячник борьбы с пакетами завершился на прошедшей неделе. В нем приняли участие две торговые сети — продуктовая Billa и «M.Видео». Пакеты в обеих сетях теперь, во-первых, платные, чтобы люди не брали их просто так. А во-вторых, как говорят, биоразлагаемые — то есть разлагаются не за 100 лет, а за год-полтора. Судя по первым результатам, акция оказалась успешной — пластиковых пакетов стали покупать меньше, а значит, их теперь меньше на свалках.

Осенью городские власти начинают кампанию по внедрению биоразлагаемой упаковки и рекламу авосек. В Думу будет внесен пакет антипакетных поправок к законам о рекламе и правах потребителя. В частности, на каждом пакете потребуют написать, что он вреден для экологии. Экологи авоськи поддерживают, а перспективы биоразлагаемых пакетов в Москве оценивают скептически.

Пластиковый пакет давно стал частью культуры потребления. Их производят уже больше 50 лет. Когда-то пакеты были многоразовыми — в советские времена их даже стирали до полного исчезновения рисунка, а с пакетами иностранного производства ходили гулять по праздникам.

Жизнь современного пакета куда короче. По статистике экологов, 80% пакетов используются один раз, а затем отправляются в мусор. Пакеты и прочий пластик составляют десятую часть бытовых отходов, и это проблемный мусор: сам по себе пластик будет разлагаться около 100 лет, а повторно перерабатывать его невыгодно, дешевле сделать пакет из нового сырья. В Москве ситуация осложняется тем, что места на свалках осталось всего на полтора года, а сжигать пакеты на заводах вредно — они выделяют диоксины и другие нездоровые вещества.

Как и многие другие экологические программы, идея бойкота полиэтиленовых пакетов пришла в Россию из-за границы. Сценариев борьбы несколько: совсем запретить производство пакетов, как на Тайване; ввести налог на их переработку — и они станут дороже, как в Дании и Ирландии; перейти на биоразлагаемые и многоразовые, как в Германии. И все для того, чтобы пакетов в мусоре стало меньше.

Российское подразделение немецкой Billa задачу сократить продажи обычных пакетов получило из головного офиса год назад. Как и в Германии, в России сеть отказалась от бесплатных пакетов, оставив на кассах обычные по 7 рублей и многоразовые сумки из биоразлагаемого пластика за 79 рублей. Цена впечатлила российских покупателей, и за год потребление пакетов в магазинах Billa сократилось в пять раз — на 40 млн штук. Чтобы повышение цены не показалось покупателю банальной жадностью — ведь себестоимость пакета ниже его розничной цены, — часть средств от продажи пакетов Billa стала перечислять на благотворительность.

Но проводить такие акции в одиночку торговым сетям невыгодно — ведь покупатель может сделать выбор в пользу другого магазина с бесплатными пакетами. Чтобы примеру Billa последовали и другие ретейлеры, департамент природопользования Москвы по распоряжению мэра разрабатывает программу по внедрению экологичной упаковки. Как рассказали Newsweek в департаменте, город, в частности, отдаст под пропаганду новой упаковки рекламные площади, зарезервированные под социальную рекламу. Для сетей это принципиальный вопрос. «Мы поддерживаем, но начинать нужно с работы с населением», — говорит Елена Черкалова, представитель X5 Retail Group, управляющей «Перекрестком», «Пятерочкой» и «Каруселью».

Бесплатных пакетов не бывает — они все равно входят в цену. За все в итоге платит покупатель. За биоразлагаемые пакеты придется платить больше. Они производятся несколькими способами, и каждый из них требует дополнительных затрат. Первый способ предполагает использование специальной добавки к пластику, которая обеспечивает разложение материала пакета за определенное время. Одним из первых такую добавку стали употреблять при производстве пакетов в махачкалинской компании «Альфа Полимер». Ее глава Гасан Амиргамзаев — энтузиаст борьбы за чистоту окружающей среды. «У нас в городе супермаркетов мало, но проблема утилизации пакетов тоже существует, — рассказывает Амиргамзаев. — Выброшенные пакеты улетают и облепляют деревья. Засоряют канализационные стоки. Коровы, бывает, их жуют!»

Компания Амиргамзаева производит пакеты с добавкой около полугода — на них нанесены экологический значок и надпись «хороший пакет». Опытный образец, вывешенный «Альфой» полгода назад на солнце, уже начал разлагаться: пожух и стал хрупким. Со временем он распадается на воду, углекислый газ и труху, которая разлагается быстрее обычного пластика, говорит Эдуард Замыслов, технический директор компании IPG, одного из дистрибуторов этой добавки в России. Плюс такой добавки в том, что ее нужно немного, 1% от общей массы материала. Правда, эту добавку производят только за границей, она стоит $15 за килограмм и делает пластиковый пакет дороже на 15-20%.

Другой вариант биоразлагаемой упаковки — это пакеты из так называемого биопластика, изготовленного не из нефти, а из свеклы, пшеницы или картошки. Такой полимер — полилактид — в России пока не производится, признает Вячеслав Асеев, технический директор компании «Лакор», производящей пластик. Оборудование для производства полилактида тоже нужно покупать за границей. В итоге биопакеты, хотя и разлагаются полностью, дороже пакетов из пластика с добавкой. «Я лично закопал в землю тарелочку из полилактида, который мы сделали в экспериментальном порядке, она пролежала там зиму и весной я ее просто не нашел», — говорит Асеев.

Но и этот пластик тоже пока не нашел широкого рынка сбыта — по словам Асеева, сейчас интерес к экологическим материалам поддерживается только энтузиазмом производителей. А стимулирующие его поправки в закон об упаковке пока еще только разрабатываются. Возможно, их внесут в Думу осенью.

Московские власти пока не выбрали, какой разлагающийся пластик им интереснее. До Дня города, когда в столице должны запустить кампанию по пропаганде биоразлагаемых пакетов и авосек, еще есть время. Впрочем, Greenpeace рекомендует пока не связываться с биоразлагаемой упаковкой: чтобы она разлагалась естественным путем, нужны компостные заводы, а не мусоросжигательные, на которые сделало ставку московское правительство. «Бессмысленно тратиться на внедрение и производство такого пластика, если потом его все равно отправят в огонь, — считает эксперт Greenpeace Игорь Бабанин. — Лучше сосредоточиться на раздельном сборе отходов». Правда, в Москве такая программа заглохла: люди сортировали мусор, но его забывали вывозить вовремя или сбрасывали в одну кучу на свалке.

Пока московское правительство не наладит раздельный сбор мусора, полезнее будет популяризировать старые добрые авоськи, полагает Бабанин: «Реклама делает привлекательными даже бесполезные вещи, а такая удобная вещь, как многоразовая холщовая сумка, вполне может стать писком моды». Кате Рапопорт, например, ее свадебная авоська очень понравилась: она даже на работу с ней ходит.

В США экологичные сумки — правда, не сетчатые авоськи, а холщовые торбы — смогли стать даже не писком моды, а фетишем. В 2007 году за сумкой с надписью I’m not a plastic bag («Я не пластиковый пакет») от дизайнера Anya Hindmarch ценой $15 выстраивались длинные очереди. А после того как с экосумками в руках были замечены несколько моделей и актриса Кира Найтли, за ними устроили охоту. На интернет-аукционе eBay их продавали по $300, появились подделки — так сумка, задуманная как замена копеечному пакету, перешла в разряд модных недешевых аксессуаров. Правда, слава ее и сгубила: все-таки ходить за картошкой с сумкой за $300 как-то не с руки. Москвичка Катя Рапопорт тоже предпочитает носить в своей красной авоське не хлеб и молоко, а косметичку и iPhone.
Источник: http://newsland.ru/News/Detail/id/385766/

Экология края — экология души — Пусть множатся в степи леса

По следам одной жалобы

…По словам старожилов, еще сравнительно недавно для Украинского Придунавья леса были в диковинку. Новые времена настали в послевоенные сороковые годы прошлого столетия, когда начала реализовываться программа облесения неугодий, высадки лесополос. За пятьдесят с небольшим лет Буджак полностью преобразился. Сегодня территория Измальского государственного лесного хозяйства вместе с островами и болотными угодьями занимает 23 тысячи гектаров, из них 6 тысяч гектаров — лесные насаждения. И площадь эта постоянно растет — за счет передачи лесхозу земель, непригодных для возделывания сельхозкультур. Только в нынешнем году новый лес высажен на площади 195 гектаров. Подготовлена основа для высадки осенью деревьев и кустарниковй еще на 25 гектарах. Продолжается работа и по омоложению леса. В Измаильском районе ею занимаются на территории Лощиновского, Каменского сельских и Суворовского поселкового советов. Параллельно избавляются от старого, изреженного, высыхающего леса, который непроизвольно может стать рассадником вредных насекомых и болезней.

К сожалению, находятся люди, усматривающие в этом, так сказать, коммерческий подход. Мол, лесники рубят деревья, чтобы нажиться — ни больше ни меньше! Так ли это? Об этом мы поинтересовались у директора Измаильского гослесхоза Олега Скараева. Он пояснил, что в каждом лесничестве есть соответствующий план, но он ориентирован на вырубку сухостоя, что необходимо для соблюдения соответствующего санитарного состояния леса. Тем не менее недавно с трибуны Измаильского районного совета прозвучала обнародованная одним из депутатов очередная жалоба на необоснованность действий лесников под с. Лощиновкой Измаильского района.

А вот о чем говорит статистика. Если в 2000 году было заготовлено 2000 кубометров дров, то на нынешний доведена цифра в два раза меньше. То есть ни о каких бездумных рубках речи быть не может.

Впрочем, отдадим должное руководству лесхоза, старающемуся учитывать мнение общественности, в какой бы форме оно ни проявлялось. Может быть и подобная, пусть не до конца справедливая, критика подтолкнула представителей гослесхоза к большей открытости работы.

— Обладая достаточной широтой полномочий, — говорит Олег Всеволодович, — мы тем не менее стараемся согласовывать с руководителями громад свои шаги, говорим о том, что планируем делать на тех или иных участках, при необходимости обосновываем это соответствующими данными, а для большей убедительности проводим совместные осмотры мест, где предполагается вырубка и другие работы. В этом находим полное взаимопонимание с руководителями районов, на территории которых находятся лесные массивы.

Особо отметил Олег Скараев взаимодействие с руководством и админслужбами Измаильского и Болградского районов по целому ряду вопросов, в том числе и в вопросе сохранности лесонасаждений. Налажен неплохой контакт с рядом местных громад, в том числе с жителями, школьниками поселка Суворово Измаильского, села Новосельское и Орловка Ренийского, Ореховка Болградского районов, Вилковским горсоветом и др.

Лесники благодарны школьникам, помогающим собирать семена дикорастущих растений. Но вот взрослые порой дают только плохой пример, так загаживая посадки мусором, что избавиться от отходов потом очень трудно: не хватает ни техники, ни средств, ни рабочих рук для уборки мусора. Многому можно было бы поучиться у школьников села Орловки Ренийского района. Ребята не только высадили рощицы и ухаживают за ними, но и не допускают, чтобы кто-то сбрасывал сюда мусор. Почему бы этот опыт в полной мере не перенять другим?

Следят вместе со взрослыми дети и за тем, чтобы не было в степных лесах пожаров. А их опасность резко возросла в связи с чрезвычайно жарким летом. К тому же, к сожалению, имеют еще место случаи, когда аграрии после уборки зерновых палят стерню, и огонь захватывает посадки, зеленые угодья.

Об этом, а также об итогах первой половины года, задачах на день насущный шла речь на недавнем совещании работников Измаильского государственного лесного хозяйства. И в числе первейших задач, кроме прочих — выращивание полноценных сеянцев деревьев, кустарников, которые со временем вырастут на вчерашних пустошах и заменят старый, подлежащий выкорчевке, лес. Лесхоз в общей сумме обладает шестью гектарами посевных отделений, где выращивается около двух миллионов сеянцев 22 пород деревьев и кустарников. На 15 гектарах расположены плантации новогодней ели. Самые лучшие лесные посадки сегодня — в Болградском лесничестве, где лесничим опытнейший специалист Леонид Гаджилов. А наиболее крупный питомник — в селе Василевка Килийского района, здесь с лесничим Валерием Журавлем работают два его сына — Андрей и Павел. Особой старательностью отличается лесничий Новоивановского лесничества в Арцизском районе Дмитрий Жечев.

Есть в лесхозе и «школьное» отделение, занимает оно сегодня 2,5 гектара. Здесь расположены саженцы декоративных деревьев в возрасте от года до трех лет.

А первоначальные шаги в жизнь деревья делают, можно сказать, в «яслях» — парниках и теплицах, где получают росточки из семян и потом тщательно ухаживают за ними. Повсеместно на посаженных культурах проведены ручные и механизированные работы по уходу за растениями. Посадки находятся в хорошем состоянии, в чем могли убедиться воочию участники совещания, побывавшие на плантациях Василевского и Вилковского лесничеств, на базе которых и проводилось это совещание. Однако жаркое лето берет свое. Еще и еще раз говорилось о необходимости проведения дополнительных технологических операций по сохранению молодых лесонасаждений.

До конца года (в зависимости от созревания) планируется собрать не менее двух тонн семян до 35 пород деревьев, причем большое внимание уделяется сегодня и сбору семян диких плодовых деревьев.

— Все будет на пользу лесным жителям, которые с удовольствием полакомятся плодами и пополнят свой зимний запас, — сказал директор лесхоза. — А нам ведь надо не просто посадить дерево. Мы ставим задачу полного восстановления природного биоценоза. Это самое главное для развития леса.

…Пользуясь случаем, мы проехали по ряду лесничеств, разбросанных по районам Придунавья, осмотрели и только нарождающиеся лесные массивы, и распадки, где работу по обновлению надо проводить как можно быстрее. Руководитель лесного хозяйства не особенно склонен драматизировать ситуацию, жаловаться на трудности, которых, как и во многих других отраслях народного хозяйства, хватает. По возможности здесь проблемы стараются решать. И надеются на дальнейшее укрепление взаимопонимания как с властями, так и с общественностью. Ну а жалоба депутата… Она, по итогам проверки, не подтвердилась.
Источник: http://izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=16336

Комментарии»

No comments yet — be the first.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: